З давніх-давен світ існує завдяки рівновазі, чорне має зіставлятися з білим, добро зі злом, а злочинці із героями. Коли ж до твоєї країни приходить суцільний жах і розруха, то хтось має виступити проти цієї сили. Це не Боги із міфів, не супергерої з сучасних фільмів, це чийсь син, чоловік, або чиясь сестра, мама. Звичайні люди з надзвичайно великим серцем йдуть у бій, аби захистити не лише своє місто або країну, але й цілий світ. Далі на yes-zhytomyr.
Ще з дитинства наші бабусі й дідусі розповідали нам про страшні події Другої світової війни, а робили вони це для того аби ніхто і ніщо не було забуте. На жаль, у 21-му сторіччі ми не з розповідей дізнались, що таке війна і самотужки проходимо цей страшний урок долі. Тож нашою місією є берегти памʼять про тих, хто віддає своє життя за нас і невтомно дякувати воїнам за ті жертви, які вони принесли задля миру, адже це страшна і героїчна сторінка історії, яку потрібно розповідати, щоб запобігти майбутнім війнам. Отож для вшанування памʼяті, згадаємо тернистий шлях героя з Житомирщини, Руслана Боровика, який до останніх хвилин захищав кожного з нас.
Життя до війни
Руслан народився у селі Кропивня Звягільського району, що на Житомирщині. Після закінчення школи пішов служити в армію, що дозволило йому двічі брати участь у миротворчих місіях в Іраку у 2004-2005 роках. Закінчивши службу працював інкасатором. Чоловік також мав творчу душу та у мирному житті займався фотографією. Вони з дружиною мали щастя народити та виховувати двох доньок.
Початок війни
Війна в Україні розпочалась у 2014 році, тоді у нас забрали Крим, а на Донбасі розгортались жахливі події. Тому майбутній герой не міг сидіти та дивитись, як нівечать його країну. Він знав, що маючи військовий досвід зможе допомогти, тому вирішив піти до військкомату, але йому відмовили. Аж у серпні 2014 року був новий набір, саме тоді чоловік потрапив у 95-у десантну бригаду. У листопаді того ж року Руслан Боровик опинився у зоні АТО, а точніше у Пісках, звідки згодом воїни змогли дістатись до нового терміналу Донецького аеропорту.
30 листопада 2014 року вранці хлопці пробирались повз обстріли та завдяки швидкості БТРів проскочили до єдиного місця в терміналі аеропорту, де вони змогли відсидітись. Після двох годин перебування в засідці почались бої та в хід пішла важка артилерія. Руслан перебував в зоні бойових дій під постійними обстрілами до 6 грудня 2014 року, тоді його бригаді довелось зробити багато героїчних вчинків, рятуючи життя побратимів, які були там до цього. Вийшовши з термінала усі, невдовзі, були щасливі почути про перемирʼя, яке тривало зовсім недовго. Насправді це був відвертальний маневр, коли ворог нарощував кількість техніки та живої сили. Через це супротивнику вдалось спочатку знищити диспетчерську вежу, а потім вони взялись за новий термінал. Після цих втрат, перед бригадою героя було поставлено завдання – захопити на території аеропорту монастир та церкву, де перебували снайпери сепаратисти. Завдання було взяти їх штурмом і протриматись там до ранку, тим самим відвернути їхню увагу від термінала. На жаль, план провалився через те, що ворог прослуховував звʼязок і тому атака не лише не вдалась, але і мала негативні наслідки. Дуже багато побратимів Руслана загинуло, а він був поранений у стегно. Тоді ж чоловік отримав контузію другого ступеня. Після цього герой більше не брав участі у бойових задачах через стан здоровʼя.
Відновлення
Під час перебування в зоні АТО у військового був з собою фотоапарат і окрім важливих тактичних задач герой також лікував душу мистецтвом. Пізніше ці знімки облетіли весь світ і вразили всіх, хто їх бачив. Крім цього “кіборгу” вдалось видати книгу “ДАП”, за підтримки волонтерів. Було досить важко повернутись до нормального життя, але чоловік почав працювати у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО при КМДА і це неабияк пришвидшило адаптацію. Допомога іншим лікує. А також допомагає спорт, саме тому Руслан бігав марафони та брав участь у маршах захисників.
Повномасштабне вторгнення
Та не встиг “кіборг” оговтатись і повернутись до нормального життя з дружиною та дітьми, як розпочалось повномасштабне вторгнення. Як тільки країна агресор зайшла на нашу територію, чоловік одразу приєднався до лав ЗСУ та став командиром 95-ої окремої десантно-штурмової бригади міста Житомир. В ніч з 30 квітня на 1 травня 2023 року герой загинув в бою поблизу міста Ізюм Харківської області. Журналіст Ярослав Бондаренко, в цей день написав у своїй стрічці в Фейсбук: “…Місяць тому отримав контузію, але не покинув своє відділення та продовжував палити техніку російських окупантів. Руслан Боровик – людина з великої літери. Врівноваженість, порядність та в будь-яку хвилину готовність прийти на допомогу”.
Важко описати словами, скільки всього переніс чоловік домагаючись миру на рідній землі. Справжній патріот, про якого мають памʼятати усі майбутні покоління. Невимовний біль і горе ніколи не згасне у серцях рідних героя, адже дружина вже ніколи не зможе схилитись на сильне плече чоловіка, а діти не зможуть відчути обіймів і любові батька. Не забуваймо, що цю жертву перенесено задля кожного з нас і тому найменше, що ми можемо – це памʼятати та дякувати нашим захисникам.