Війна 40-х років ХХ століття назавжди залишила страшну рану на тілі історії України і не лише. Та попри обстріли і людські жертви українські міста і Житомир зокрема продовжували існувати, жити і вірити в перемогу. Власне Україна неодноразово доводила, що війна не в змозі поставити хреста на існуванні нашої Батьківщини і її функціонуванні. Далі на yes-zhytomyr.
Всі свідки війн не з чуток знають, що військовий конфлікт завжди ділить життя людства на «До» і «Після», і як саме то відбувалося в столиці Полісся, спробуємо розібратися.
До війни
Місто жило повсякденними клопотами і всі займалися своїми буденними справами. Щодня все було майже одноманітним, але найголовніше мирним, спокійним і врівноваженим.
Попри радянську епоху, місту було чим пишатися, а саме 29 медичних закладів, 62 підприємства, музеї, клуби, навчальні заклади, кінотеатри, філармонія, палаци культури, крамниці і всі інші сфери діяльності дихали на повні легені. На початок 40-х років минулого століття Житомир безумовно вважався одним із лідерів культурного і промислового життя. Але червень 41-го року перекрив повітря до тих самих легень і змусив місто забути про довоєнне, спокійне життя та пристосуватися до страшних реалій існування в часи війни.
Місто змінилося
22 червня 1941 Житомир вперше було атаковано авіацією ворога, внаслідок чого місто зазнало перших людських втрат серед цивільних мешканців. Найближчими днями схожа доля спіткала Коростень, Бердичів і Звягель. Понад сто літаків ворога було помічено в небі України і чимала частина з них скинула авіаційні бомби на міста Житомирщини, та попри намагання містян врятуватися в укриттях, суттєвих результатів такі дії не принесли.
Особливо відчутним і болісним моментом у перших місяцях війни в Житомирі для містян, було знищення євреїв. Щоденно на вулицях міста відбувалися затримання людей цієї національності і з часом були проведені показові їх страти на Сінному ринку, а коли фашисти втомлювалися то робити, їх вивозили до річки Кам’янка, де і відбувалися масові розстріли.
Неможливо й забути той факт, що німці влаштовували полювання на молодих людей і відправляли їх на каторжні роботи до Німеччини, а хто не підкорявся фашистам, їх спіткала доля євреїв.
Болячою сторінкою для Житомира назавжди залишиться концтабір «Stalag», в якому загинуло понад 100 тисяч наших дідів і прадідів, яких було взято в полон і їх братські могили й досі знаходяться на Богунії, яка є суцільною могилою.
Як відомо, Житомир зазнав двох окупацій і обидва рази ціною людських жертв місто вдавалося звільнити від нечисті, що прийшла не за адресою.
Червона армія, партизани, пересічні містяни, всі були залучені до вигнання німців з міста і їх заслугу важко переоцінити. Варто відзначити, що партизани вели з фашистами не лише підпільну війну, а й вступали в прямі бої з гітлерівськими військами.
Попередні покоління жителів Житомира докладали неймовірних і страшних зусиль, задля перемоги у Другій світовій, але великих руйнацій будівель не вдалося уникнути. Сумно, що споруду можна відновити, а ось полеглого воїна з труни підняти неможливо. Суттєвих руйнувань зазнали сотні житлових будинків, лікарні, навчальні заклади, промислові підприємства і культурні установи.
Все ж рано, чи пізно всьому приходить кінець і попри страшні та кровопролитні події місто продовжувало функціонувати, щоправда, то все нагадувало виживання, як мінімум так стверджують свідки тих подій і краєзнавці.
Все, що було зруйновано окупантами, в найкоротші терміни місто відновило, та найдорожче, життя полеглих не відновиш. Найболючіше в тій історії війни, що майбутні покоління мали б зробити якісь висновки і не допустити їх повторення в майбутньому, але…