Житомир є одним із найстаріших міст України та на його долю випало чимало випробувань. Внаслідок свого стратегічного розташування поблизу столиці України, Житомир часто опинявся під нападами, набігами, окупаціями, що постійно стримувало його економічний розвиток. Місто пережило напади Золотої орди, приєднання до Великого князівства Литовського, повстання проти польсько-шляхетського панування, анексію Російською імперією, багато війн та інших не надто мирних подій. Попри це, Житомир гідно витримав всі негаразди у боротьбі за свою свободу і незалежність.
Рейд на Житомир (1920 рік)
У квітні – червні 1920 року була проведена Київська операція Війська Польського – наступальна операція Війська Польського і Армії УНР, метою якої було звільнення Києва від більшовиків. І хоча бої біля Житомира тривали всього два дні (25 і 26 квітня), цей епізод мав велике значення для військової стратегії того періоду.
У районі Новоград-Волинського розташовувалась група польського генерала Ридза-Смігли, що охоплювала дві піхотні дивізії, сім важких артилерійських батарей, три взводи бронеавтомобілів і моторизовану батарею. Завданням групи було взяти під контроль Житомир у перший день бою і контролювати мости через річку Тетерів у Житомирі та Коростишеві. Так як Новоград-Волинський знаходився за 80 км від Житомира, всю піхоту перевозили у 40-ка вантажівках. Командуванням передбачалось розірвати радянський фронт і провести бій під Житомиром. Більшовики у місті постійно отримували постачання озброєння, тому генерал чекав організованої оборони від радянської армії. Для введення супротивника в оману, війська спрямували до Житомира не по головній дорозі, а по паралельних шляхах, через нестачу транспорту третій батальйон полку мав добиратися пішки до місця призначення. На другорядних і низьких по якості дорогах техніка часто застрягала і перегрівалась, проте місцеві жителі охоче допомагали військовим, в тому числі і продуктами.
25 квітня близько 12:30 перша група військ Ридза-Смігли перебувала в 14 км на північний захід від Житомира під селищем Вільськ, яке контролював радянський стрілецький полк. Готуючись до супротиву, була віддана команда очікувати решту автомобілів для перегрупування військ. Стрілецький полк здійснив напад на польську армію, але зазнав невдачі й відступив в сторону Житомира. Щоб не втрачати психологічну перевагу і використати момент раптовості поляки почали штурм міста двома батальйонами. Більшовики зустріли армію сильним вогнем, але у підсумку були змушені вийти з міста. 26 квітня близько 11 години дня Житомир був повністю під контролем польської армії. Крім того, були захоплені важливі залізничні вузли у Козятині та Малині, що значною мірою шокувало більшовицьку армію. Поляки взяли в полон кілька сотень радянських військових, також захопили 10 гармат, броньовані автомобілі і 280 вагонів з військовою технікою.
Житомирсько – Бердичівська наступальна операція (1943-1944)
Наступальна операція військ 1-го Українського фронту, що мала на меті знищення 4-ї танкової групи німецької армії “Південь” і просування до річки Південний Буг, запобігши при цьому новим спробам противника захопити Київ. Операція була проведена з 24 грудня 1943 року по 14 січня 1944 року під командуванням генерала Миколи Ватутіна. Задум Верховного Головнокомандувача передбачав завдання двох ударів силами 1-го Українського фронту. Перший – у центрі смуги наступу з метою розгрому угруповання противника в районі Брусилова з подальшим наступом у напрямку Житомира, Бердичева, Вінниці. Другий удар передбачалося нанести військами по радомишльському угрупованню ворога та вийти на рубіж річки Случ.
Операція розпочалася артилерійським обстрілом і авіаційними ударами упродовж майже години. У результаті вогнева система противника на передньому краї була виведена з ладу, а основна маса вогневих засобів знищена. Атакуючі частини Українського фронту рухалися вперед, не зустрічаючи серйозного опору, зі швидкістю 2—3 км на годину. Тільки на рубежі Брусилів, Солов’ївка, Турбовка противник спробував організувати оборону. Створивши там окремі осередки опору, він робив контратаки силами батальйону піхоти з 8 – 10 танками. До 30 грудня радянські війська розширили наступ до 300 км по фронту та просунулися до 100 км в глибину німецької оборони. 31 грудня 1943 року від німецько-фашистських окупантів був звільнений Житомир, 3 січня Новоград-Волинський.
В результаті внаслідок Житомирсько-Бердичівської наступальної операції армія Українського фронту просунулася на 80–200 км у смузі наступу завширшки 700 км, розбивши шість німецьких дивізій, майже повністю звільнили Київську й Житомирську області, а також окремі райони Вінницької та Рівненської областей.
Київська оборонна операція (1943)
Після втрати контролю над Києвом 6 листопада 1943 року, внаслідок успішно проведеної Київської наступальної операції Червоною армією, в планах німецьких військ була організація контрнаступу зі спробою повторного захоплення столиці України. Для початку командування Вермахту планувало відновити оборонні рубежі вздовж правого берега Дніпра. Для цього необхідно було знищити житомирське угруповання військ Червоної армії й надалі розвивати наступ на Київ. Головний удар мав завдаватись з півдня (район Фастова) на Брусилів, другий з району північно-західніше Житомира на Радомишль. В підсумку німецька армія прагнула вийти на шосе Житомир – Київ, щоб безперешкодно здійснити наступ на столицю.
Ставка Верховного Головнокомандування вчасно розкрила плани ворога. 12 листопада був відданий наказ зупинити наступ на захід від Житомира і не допустити прориву німецьких військ з напрямку Фастова. Супротивнику все ж таки вдалось оточити частину сил Червоної армії в районі Житомира, але 20 листопада радянські війська прорвалися з оточення, залишивши місто.
У підсумку внаслідок оборонних дій радянської армії, за півтора місяця німецькі війська змогли просунутись в напрямку Києва всього на 40 км. Армія Вермахту була виснажена і знекровлена, тим самим відмовилась від наступних спроб захопити столицю України.
Битва під Борушківцями (1792)
Одна з найгучніших битв відбулась у Любарському районі Житомирської області 14 червня 1792 року під час польсько – російської війни. Головні сили польського війська під командуванням князя Юзефа Понятовського відступали у північно-західному напрямку від села Полонне Хмельницької області. Обоз польської армії шукав найкоротші шляхи відступу, тому дорогу часто ускладнювала лісиста і заболочена місцевість. Цим скористались війська Російської імперії, які мали змогу зненацька застати супротивника у несприятливих для оборони умовах. Командир російських військ генерал Михайло Каховський наказав двом козацьким полкам і частині кавалерії атакувати поляків. Польська кавалерія витримала першу атаку, після чого намагалась відступити, але цьому перешкодив обвал моста через річку Деревичка. Поляки опинились у вкрай складному положенні, враховуючи, що до росіян підійшло підкріплення.
В битві під Борушківцями польська армія зазнала вагомих втрат: 981 осіб, 7 гармат, зброю, провіант і частину грошової скарбниці. Зі своєї сторони російське військо втратило лише 98 військових.