З початку ХІХ століття Житомиром керували понад 70 осіб. В залежності від влади в країні, змінювались і посади, і обов’язки керуючих. У XIX столітті в різні періоди часу у керма міста стояли: президент магістрату, бургомістр та міський голова. З приходом радянської влади у Житомир, посада керівника міста змінювала свої назви декілька разів, що не дуже вплинуло на якість життя містян і Житомира в цілому. У 1938 році містом вперше почав керувати 1-й секретар міського комітету Комуністичної партії України. З невеликими змінами ця посада проіснувала аж до розпаду СРСР, поки у 1992 Віталій Мельничук не став головою міської ради народних депутатів. За весь цей час тільки один раз очільницею міста була жінка – це Віра Шелудченко. Далі на yes-zhytomyr.
Біографія
Віра Тимофіївна Шелудченко народилась 23 травня 1952 року у місті Чуднів Житомирської області. Навчалась у місцевій середній школі, яку закінчила з відзнакою у 1969 році. Після школи п’ять років була студентом хіміко-технологічного факультету Київського інституту легкої промисловості за спеціальністю “інженер хімік-технолог”. Почала працювати змінним майстром, а в період 1974-1995 років обіймала посади начальниці зміни, начальниці цеху, заступниці начальника виробництва Житомирського заводу “Хімволокно”. З 1995 року почала працювати на спільному підприємстві “Житомир-Полісакс”, де була спочатку головним інженером, а пізніше директором підприємства аж до моменту обрання на посаду Житомирського міського голови.
Діяльність на посту мера
9 квітня 2006 року Віра Шелудченко була обрана мером Житомира. За її словами, ще в юному віці вона не прагнула до високих посад, тим більше міського голови, але довіра людей змінила мету жінки. Основним направленням діяльності Шелудченко було прагнення створити комфортні умови для проживання мешканців, поступово змінювати обличчя міста, підвищувати рівень життя людей. Одну з найгостріших на той час проблем жінці дійсно вдалось швидко вирішити.
Станом на 2006 рік Житомир був єдиним обласним центром, де не функціонувало вуличне освітлення, враховуючи що всі необхідні опори та обладнання було в наявності. Поступово почали відновлювати мережі зовнішнього освітлення: спершу центральних вулиць, потім другорядних. І вперше з 1991 року почались активні роботи по освітленню дворів і прибудинкових територій. Також у Житомирі було налагоджено роботу системи водо та теплопостачання, що дозволило розширити кількість будинків з гарячим водопостачанням і забезпечувати відповідний температурний режим взимку.
Окрему увагу Шелудченко виділила питанню покращення умов у місті для осіб з обмеженими фізичними можливостями – перш за все було влаштовано 128 пандусів до об’єктів соціальної інфраструктури. У 2008 році зазнала реконструкції одна з центральних вулиць міста – Московська (з 2014 року Небесної Сотні), а у 2009 Житомир зайняв друге місце у щорічному Всеукраїнському конкурсі “Населений пункт найкращого благоустрою і підсумки громадського порядку”.
Не дивлячись на всі заслуги Віри Шелудченко, у період її керування містом не обійшлося і без нарікань. У тому ж 2009 році на початку опалювального сезону, незважаючи на проведені роботи системи теплопостачання, до опалення виявилось підключено менше половини будинків міста. Зазнало критики й рішення мера щодо реконструкції фонтану на майдані Соборному, точніше не саме рішення, а те, як ця ідея була реалізована. Між містянами часто виникали суперечки, скільки мільйонів було “закопано в землю”, враховуючи, що через короткий проміжок часу фонтан почав протікати. Внаслідок неякісно виконаних робіт у бетонній чаші виникли тріщини та за підрахунками на ремонт потрібно було близько 2,5 млн грн. Із-за нестачі коштів, фонтан просто припинив функціонування.
У 2010 році Шелудченко йшла на продовження терміну свого керування Житомиром, але програла вибори заступнику голови Житомирської облдержадміністрації Володимиру Дебою.