Житомир був одним із перших українських міст, які відчули на собі всі жахіття Другої світової війни. Одразу із початком нападу Німеччини на СРСР на Житомир регулярно здійснювались ворожі нальоти авіації: бомбардування і кулеметні обстріли. Через те, що оборона у місті не була організована, німецькі війська безперешкодно ввійшли до Житомира вже 9 липня 1941 року. Далі на yes-zhytomyr.
Режим та введені обмеження
Нацистська окупація нав’язала свій характер побутового життя для мешканців міста – усі сфери життя населення суворо регламентувались. Для цього першочергово була запроваджена комендантська година та обмеження вільного пересування мешканців за межі населених пунктів. В’їзд або виїзд з міста відбувався лише з дозволу місцевих комісарів. Для контролю населення та його експлуатації з самого початку окупації були здійснені переписи населення і введено систему домових книг. Новоприбулим особам обов’язково потрібно було прописатися в паспортно-реєстраційному відділі Житомира для отримання дозволу на проживання. Також для містян передбачалась наявність додаткових документів: перепусток, довідок, посвідчень.
На початку окупації сім’ї, житло яких було зруйноване, могли оселитися у квартирах залишених після радянської евакуації та у помешканнях відселених у гетто євреїв. Це тривало тільки до осені 1941 року, через те, що із прийняттям окупаційного цивільного управління, адміністрація почала конфіскацію помешкань євреїв і українців із подальшою їх передачею німецьким військовим.
За несплату квартирної оплати протягом декількох місяців мешканців могли виселити. Також для містян була введена заборона на використання водопроводу і електроенергії, самовільне підключення до мережі каралося розстрілом.
Із-за обмежень у пересуванні містом транспортна інфраструктура функціонувала мінімально. Єдиним міжрегіональним автобусним маршрутом, який проходив через Житомир, був маршрут Рівне – Київ, і тільки у серпні 1943 з’явився маршрут Житомир – Вінниця. З громадського транспорту у місті функціонував трамвай, що рухався трьома маршрутами. В першу чергу він використовувався для перевезення житомирян до місця їх роботи й назад, рідше трамваєм користувались німецькі військові. Пільги у транспорті діяли ті ж, що й до окупації: була знижка для пенсіонерів і безкоштовний проїзд для дітей у супроводі дорослих.
Репресії та воєнні злочини
В окупованому Житомирі мешканці постійно перебували під загрозою репресій. Німці затримували людей за невиконання розпоряджень, продовольчих поставок чи податкових поборів. Нерідко протиправні дії відбувались не за порушення, а через зверхнє ставлення окупантів до українців, яких вважали расово неповноцінними як і інші слов’янські народи. Особливо терор посилився навесні 1942 року при проведенні масових депортацій на примусові роботи до Німеччини. Тому місцеве населення намагалося взагалі не відвідувати будь-які громадські місця без вагомої потреби та за можливості не з’являтись на вулиці, оскільки тотальні облави стали повсякденним явищем. Житомиряни регулярно піддавались грабуванням гітлерівськими військами, які вилучали продукти харчування, худобу, цінні речі. Значно активізувались грабунки при відході нацистів з міста наприкінці 1943 року, а те майно, яке не можна було вивезти просто знищувалось.
Протягом всього періоду окупації частим явищем були масові розстріли людей, переважну частину з яких становили євреї. Не обійшлося і без сексуального насильства з боку окупантів, не рідко жертвами ставали як неповнолітні дівчата, так і жінки похилого віку.
Житомир перебував в окупації майже 30 місяців, аж поки 31 грудня 1943 його не звільнили радянські війська в ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції.