На нашу рідну українську землю було чимало посягань з боку ворогів. Але наш народ завжди давав достойну відсіч окупантам і тим, хто посягнув на наше рідне і найцінніше, що ми маємо, на нашу землю. Історично так склалося, що наша земля була ласим шматком, адже такої країни у світі більше не існує. Тому й звідусіль лізла до нас всяка нечисть, а ми її гнали звідки прийшла. І кожного разу, коли закінчилася війна чи ворожнеча всі лише думали про одне: “Ніколи більше”. Та якось так сталося, що в ХХІ столітті знову відбулося те, чого не чекали! Далі на yes-zhytomyr.
Початок 2022
Вся земна куля відсвяткувала Новий Рік. Але в різних куточках, особливо Європи, відчувався градус напруження. Як згодом виявилося, не дарма. Що ближче до лютого 2022 року тим більше точилося розмов про ймовірний військовий конфлікт між рф та Україною. Щоправда, конфлікту ніякого то і не існувало. Наша держава, як завжди, спокійна жила, але на наші землі знову поклали око горе-сусіди, які йменують себе росією. Та будемо відвертими, що страшні події почалися, не в 2014 році, а задовго до того, але що то вже змінило б.
Лютий 2022
Ніч з 24 на 25 лютого, як по підручнику Гітлера, о пів на п’яту ранку в Житомирі пролунали вибухи від ворожих ракетних снарядів. Вперше за часів Незалежності місто прокинулося не від сонячних променів.
За кілька миттєвостей в головах містян пролунала фраза: “Почалася війна!” На Житомир і Україну почався наступ.
Наша область на півночі межує з Білорусією. Здавалося б, а при чому тут вона? Вся справа у тому, що у президента наших північних сусідів теплі взаємовідносини з президентом рф, який використовував територію Білорусі для введення військ на територію України. Подейкують, що насправді не пахло там теплими стосунками, а банальним боргом перед рф та іншого вибору у президента Білорусі не було, як не надати свою територію для триколорних військ.
На північ нашої області почався наступ військ. Найбільші бої точилися в районі селищ Виступовичі, Лучанки, Нижня Рудня, Бережесть, Прилуки і всі населені пункти, які більшою мірою прилягають до кордону Білорусі.
Ефект неочікуваності спрацював, але не так, як того хотіли окупанти. Ввівши війська на територію області, їм вдалося лише на кілька десятків кілометрів. Але правила ведення військових дій, то не про росію і замість того, щоб боротися з нашими ЗСУ вони влаштували війну з цивільним населенням, що підкріплено історичними даними, про всі війни, які розв’язала рф.
Дякувати Богові, що наші війська вже були готові до потенційної небезпеки, але до останнього ніхто не вірив, що таке може статися посеред Європи в ХХІ столітті. Та все ж настав час знову давати відсіч ворогові. На початок 2022 року наша армія більше нагадувала хлопчика, який вміє битися, але й хотів би постріляти зі зброї, а зброя лише одна у вигляді рогатки. Та навіть з такою зброєю, наші ЗСУ змогли встояти під натиском ворога, що переважав як в кількості, так і оснащенні.
Та не все так легко на папері, як в житті. Щоб полегшити просування наземних військ рф, їх підтримували з неба, але вкотре мішенню ставали далеко не позиції українських бійців, а звичайне, мирне, неозброєне населення, особливо Овруцької громади.
Лише за перші два тижні ведення бойових дій сили ворога здійснили понад 40 ракетних і авіаційних атак на населені пункти північної Житомирщини, від яких за цей самий період загинуло 14 цивільних і 25 військових наших земляків.
Та навіть це не змусило наші війська відступити, попри щоденні ракетні удари по області. І через кілька місяців ворог почав залишати територію Житомирщини, а дехто залишився тут, назавжди і став здобиччю тварин та добривом для землі, так і не повернувшись до своїх сімей десь в росії. Така вона доля окупантів, які приходять на нашу землю і вони в ній залишаються навічно.