На півночі Житомирщини, майже на кордоні із стереотипно “картопляним царством” знаходиться маленьке, затишне, але водночас могутнє і древнє містечко Овруч. Попри свої не вражаючі розміри та невелике населення понад 15 тисяч, це місто може вразити будь-кого своїм віком і міцним стрижнем. Далі на yes-zhytomyr.
Місто зі сталевою щелепою
Різні джерела свідчать, що перші згадки про місто датуються 946 та 977 роками. Краєзнавці і більшість жителів регіону знають, що з Овручем асоціюються імена таких видатних особистостей, як князь Олег, княгиня Ольга, Ярополк, Святослав і це далеко не всі імена історичних постатей, що свого часу так чи інакше відвідували Овруч.
Чим доросліша людина, тим більше життєвих пригод за її плечима. Аналогічна ситуація з містом на берегах річки Норинь, що за численні століття нерідко зазнавало ударів від ворогів, та якої б сили не був удар, кожного разу Овруч не втрачав свідомості, підіймався з колін і продовжував бій.
Березень 2022 року
Можливо не найвдаліша аналогія, та якщо порівнювати Житомирщину з українським козаком, то саме Овруч, як прикордонне містечко виконує функцію такої собі броні і захисту найвищого ґатунку. Саме це місто на Житомирщині споконвіку першим тримало удар ворогів.
В перші дні вторгнення військам росії, якщо їх так можна назвати, вдалося перетнути кордон в районі селища Виступовичі та наші козаки дали гідний бій окупантам, які перейшли до іншої, більш кривавої тактики, а саме ракетних ударів.
Офіційні джерела повідомляють, що вперше Овруцька земля здригнулася від падіння ворожого снаряду 6 березня. За три дні до цього окупанти закріпилися на позиціях неподалік від районного центру і почали обстріл цивільної інфраструктури. Бігунь, Овруч, Пиріжки, Різня, Українка, саме ці населені пункти були тимчасово окупованими ворогом, звідки здебільшого і завдавалися дистанційні удари по безневинних жителях міста та прилеглих територіях.
Жалюгідний за своїм характером, як і всі інші, удар окупанти завдали близько третьої години ночі по житлових кварталах, внаслідок якого постраждали помешкання на вулицях Миротворців і Святої Покрови. В наслідок удару було зруйновано близько 45 будівель, п’ять з яких були знищені повністю, та найголовніше, що обійшлося без людських втрат. До переліку постраждалих споруд потрапили і місцева ДЮСШ, музична школа, центр дитячої творчості і низка цивільних будівель.
Вечір 6 березня для Овруча і сусідніх населених пунктів був далеко не з простих, адже ближче до 21.00 в місті знову пролунало шість вибухів і цього разу було стерто з землі будівлю Овруцького центру зайнятості. Руйнувань зазнали і споруди ЦНАПУ, міської лікарні та чимало цивільних будинків, як багатоповерхових, так і приватних.
Чи не щодня сусідні села біля Овруча піддавалися авіаційним ударам від чого страждало цивільне населення, техніка, але найголовніше, були й втрати серед жителів регіону. Так тривало кілька місяців, щодня овруцька земля зрошувалася кров’ю мирного люду.
Водночас в сусідніх лісах і населених пунктах тривали бої між нашими захисниками і окупантами, які не чекали такого спротиву, тому були змушені виконати жест доброї волі і відступити з нашої землі. Своїх вбитих і поранених орків окупанти звісно «не кидали» на полі бою та з часом, як зазначається в офіційних джерелах «обстріл Овруча увінчався відступом російських військ».
Ще кілька місяців сили територіальної оборони і ЗСУ відловлювали окупантів по сусідніх селах, як щурів, про яких забула їх недобатьківщина, що залишила їх як непотріб.
Місто Овруч знову довело всьому світові і насамперед самому собі, що попри свої невеликі розміри, має велике серце, могутню волю, жагу до перемоги і на цій землі не місце окупантам.