П’ятниця, 29 Березня, 2024

Відважність та страх. Перший тиждень війни 2022 на Житомирщині

Як не було б сумно констатувати, але факт залишається фактом, що наша Батьківщина неодноразово виборювала Незалежність і доводила всьому світові, що ми маємо право на власний суверенітет. Щоразу Україна на чашу терезів повинна була поставити життя найкращих синів і донечок, які проливали кров заради майбутнього своїх родин, прийдешніх поколінь і  великого майбутнього своєї держави. Далі на yes-zhytomyr.

Кожного разу наші захисники з відважністю брали до рук зброю, аби захистити рідну землю від тих, хто прийшов зі зброєю до України, але водночас неможливо стверджувати, що наші воїни не боялися за своє життя, та найбільший страх був за те, що хтось скривдить їх дітей, батьків, рідних і друзів. 

Найсвіжішою незагоєною раною для нашої Батьківщини є і буде війна, що сколихнула рідну землю в лютому 2022 року і Житомирщина була одним з тих регіонів, яка отримала підступний і жалюгідний удар від окупантів. 

Ранок 24 лютого. Перші години. Страх. Лють. Відважність

Тривожні валізки, війна, росія нападе на Україну, вторгнення. Всі ці, та багато інших синонімів можна було почути звідусіль, але ніхто й не хотів допускати такої думки. Та о четвертій ранку Житомир почув підтвердження всіх висловів після вибуху, який пролунав неподалік в одному з військових містечок. 

Вже за кілька хвилин прийшло усвідомлення, що росія розпочала повномасштабну війну проти України з ракетного обстрілу. Через кілька хвилин з різних джерел почали надходити підтвердження від очільників нашої держави: “Війна”.

Таким людним Житомир о п’ятій ранку ніколи ще не був. Люди цілими родинами повиходили на вулиці міста, хтось поспіхом біг в укриття, численні авто на шляхах Житомира, кілометрові черги на заправних комплексах, все це та багато іншого навіювало одну думку: “попереду війна”, і що буде далі, знав лише один Господь Бог.

Перший день війни

Житомир було спустошено, залишилися лише ті, хто не мав змоги виїхати, хто працював в критичній сфері, або ж найвідважніші та звичайно ж військові. Більшість містян вже по обіді їхали туди, де вважали буде безпечніше їх родинам. 

А в цей час кордон Житомирщини і білорусії перетнули війська рф, адже наші північні “сусіди”дозволили рашистам використовувати їх територію. 

Овруцький район трясло від ударів ворога і прикордонні райони Овруччини стали полем для битви вже в перший день. 

Позаду перші 24 години

Минула перша доба війни і Житомир було не впізнати. На виїзді з міста були облаштовані блокпости, численні фортифікаційні споруди, протитанкові павуки, військові і поліція, які серед білого дня відловлювали “пакували” ДРГ.  Здається Житомир перенісся в паралельну реальність і важко було усвідомити, що здається ще 48 годин тому ми жили, а наразі боремося за своє життя. 

Житомир продовжував звикати до нового ладу, який був продиктований військовим положенням, яке було введене ще в перші години після того самого страшного ранку 24 лютого. 

Вже за кілька днів після нокдауна з’явилися перші натяки, що місто звиклося з думкою і зрозуміло, що саме від містян залежить подальша доля Житомира, як і будь-якого міста. Ті, хто залишився в місті пліч-о-пліч стали працювати і всіляко допомагати один одному. Яскравим підтвердженням було те, що пересічні містяни везли військовим їжу на блокпости та пропонували свою допомогу. 

Несуть, везуть, стріляють, кричать, б’ють, тікають, в місті робилося казна-що, але кожна хвилина першого тижня навіювала думку, що Житомир буде жити і не буде супостата на славній поліській землі. 

Звуки сирен, чи не щодня будили місто, але жителі почали звикати до того і вже за кілька днів попри страх в очах, з’явилися перші посмішки і десь далеко в душі поселилася думка, що ми вистоїмо, а з ним і місто. В перші дні ця думка була примарною і заобрійною, але з кожним днем віра в неї жевріла в серці. 

Якщо провести боксерську аналогію, то Житомир став схожим на боксера, який отримав удару від суперника, а домовленості про бій ще не було. Та наш боксер зціпив зуби, оговтався від удару та почав завдати удар в відповідь і бій розпочався, а суперника винесли санітари. Що з ним буде далі? Нас то мало цікавить, адже у нас будуть свої добрі клопоти і ми маємо відбудовувати нашу неньку, яку пошматував ворог, але ми відбудуємо і нікому її не віддамо. 

.,.,.,.