На тілі Європи є чимало історичних ран, які загоїлися з плином часу, але більшість з них не заживуть ніколи і всі вони залишені саме війнами. Житомир, одне з тих міст світу, яке в 40-ві роки ХХ століття добряче пошматувала війна і на мапі Полісся не те, що чимало ран, а Житомирщину можна вважати суцільною гематомою, яку залишила після себе війна. Далі на yes-zhytomyr.
Сучасне покоління на вулицях міста нерідко наштовхується на нагадування тих жахливих подій, у вигляді пам’ятників, меморіальних дошок, вічного вогню і т.д. Та за цими бездушними матеріалами приховані людські страждання, про які потрібно і варто пам’ятати, згадувати, щоб не допустити повторення, яке на жаль все ж спіткало нашу Батьківщину.
1941 рік. Війна прийшла
Як відомо, ранком 22 червня 1941 року в Житомир прийшла біда і першими постраждали були Скоморохи і залізничний вокзал, де і розірвалися перші бомби, скинуті військовою авіацією ворога. За кілька днів війна прийшла вже до Звягеля, Коростеня і Бердичева, адже війська фашистів зайшли до Житомира без спротиву, через відсутність оборони і їм то не склало труднощів. Почалося пекло і крім самих бойових дій в історії міста за часів війни були дні, які назавжди запам’ятаються по-особливому.
Болючі сторінки
Чи варто повідомляти про численні руйнації будівель міста, які були понівечені нацистами? Напевно, що цей факт нікого не здивує, адже більшість з тих споруд змогли пережити навалу ворога і вистояти, а були й ті, які назавжди відійшли у вічність і вже не підлягали реставрації.
Що ж стосується подій, які особливо болюче переживало місто, то їх більш ніж вдосталь і спробуємо згадати ті, що найпотужніше вдарили по містянам і, які назавжди вписані кривавими літерами в літопис Житомира 40-х років ХХ століття.
На початку військових подій до міста зайшла так звана «зондеркоманда», спеціальний підрозділ, що повинен був знищувати містян, які чинили супротив нацистам всілякими доступними методами. Звісно, що простий люд здебільшого було знищено з причини відсутності озброєння, яке було в руках ворога в достатній кількості. Крім того, ворог виловлював по місту молодих людей і відправляв на каторжні роботи до Німеччини.
19 липня, через підпал однієї з автівок ворога, було захоплено близько сотні містян, яких було розстріляно поруч з річкою Кам’янка, де наразі знаходиться район Богунія.
Того ж року 7 серпня відбулася ще одна кривава акція фашистів, коли на Сінному ринку відбулося показове повішення євреїв, а тих, кого не встигали повісити вивезли за місто і нещадно та холоднокровно розстріляли. Краєзнавці стверджують, що братська могила, як і власне місце розстрілу наразі знаходиться в лісах селища Іванівка, що знаходиться за кілька кілометрів від міста.
Неподалік селища Довжик також мається ще одне місце, де непрохані гості відбирали життя у мирних містян і судячи з напису на меморіальній дошці у тій місцині було розстріляно 9623 партизанів і патріотів, які чинили опір військах фашистів.
«Stalag 358», саме таку назву мав табір військовополонених, який було організовано поруч з місцем, яке мешканці Житомира, знають, як готель «Ялинка». Сюди німці звозили тих наших співвітчизників, які потрапили у полон під Києвом, Севастополем. Подальшу долю військових з України неважко здогадатися, такі вже були методи тих, хто прийшов на нашу землю. Страшенні цифри в 65000 військовополонених, саме таку кількість похованих співвітчизників було знайдено на території табору після звільнення міста. Неподалік від кінцевої зупинки тролейбусів знаходиться меморіал в пам’ять про жертв закатованих у концтаборі і не всім відомо, що в ньому вшита капсула з прахом полеглих військовополонених.
М’яко кажучи, саме район Богунія, ось вже майже століття, вважається чи не суцільною братською могилою полеглих в часи ВВВ та певне цим і пояснюється не найкращий душевний стан тих, хто проїздить цим районом.
Скільки б історики, або ж краєзнавці, журналісти, чи письменники не писали про ті страшні події, які б не підбирали синоніми і страшні слова, все ж свідки тих подій знають, що літери на білому фоні ніколи не передадуть того жалю і болю, які принесла з собою війна, вибухи, постріли, адже таке не передати словами.
Щиро хочеться, щоб всі екскурсоводи і історики розповідали через кілька століть виключно про щось добре і світле, але від сучасного покоління це залежить вже прямо зараз, про що будуть говорити краєзнавці.