Друга світова війна – одна з найстрашніших сторінок людства, яка тривала з 1939 по 1945 роки і за різними даними забрала понад 25 мільйонів людських життів. Трагічні події тих років в центрі Європи запам’ятали ті, кому вдалося вижити, а сучасне покоління 90-х і 2000-х змогли лишень познайомитися з тими, хто був свідком і учасником тих трагічних подій. Всі ми знаємо цих людей з великої літери і відважним серцем, як ветеранів. Далі на yes-zhytomyr.
Житомирська земля водночас з іншими також була зрошена кров’ю наших предків і все це наслідки лихого діяння фашистської Німеччини і покоління 2000-х дізнавалося це з підручників історії, переказів бабусь, дідусів і самих ветеранів, на яких ми дивилися через призму мирного життя і впевненістю, що нас не чекатиме така участь.
Війна прийшла на Житомирщину
Три ворожі літаки 24 червня 1941 року залетіли на територію Полісся і скинули 12 бомб, і все це супроводжувалося обстрілом з кулеметів, що призвело до перших втрат людських життів. Перші два вибухи пролунали у Скоморохах і в районі залізничного вокзалу, а першими, хто поклав своє життя на терези майбутнього були саме залізничники міста. На Житомирщину прийшли біда і горе, прийшла війна.
Протягом трьох наступних днів військові дії поширилися до Новограда-Волинського, Бердичева, Коростеня.
28 червня сотня військових фашистських літаків летіли на Житомир, частина з них взяли курс на районні центри області і Києва. У підсумку масованих авіаційних ударів тілами цивільного населення була встелена поліська земля.
9 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники увійшли до міста, адже Житомир не був готовий до такого масованого наступу і недостатньо добре вибудував оборону.
Скільки тривало то все жахіття, більшості відомо, але для тих, хто був свідками і учасниками тих подій ті чотири роки були вічністю і сучасне покоління того не розуміло, що пережили наші бабусі і дідусі, допоки не прийшов 2022 рік. Між нами були прірва, тривалістю майже в століття, яку нівелював ранок 24 лютого.
Було і стало
Щорічно 9 травня тисячі містян і сотні ветеранів збиралися разом на головній площі Житомира і урочистою ходою крокували до вічного вогню на Корбутівці, де і відбувалися урочистості з нагоди Дня Перемоги, за якими спостерігало юне покоління міста. Школярі і студенти міста уважно слухали виступи ветеранів, але в очах і підсвідомості слухачів був спокій і недостатня увага до спікерів. Чому? Напевно всі ми навіть і не підозрювали, що весь той жах, про який вони розповідали, навряд чи переживатиме кожен з нас. Кожне слово і літера під час промов свідків тих подій, були просякнуті болем, жалем, страхом і горем, та більшість із містян слухали всі ті розповіді з непідробним холодом, бо знали, що наступного разу не буде, але не все так сталося, як гадалося.
З плином часу ветерани залишали цю землю і ось ті слухачі їх виступів стали дорослими, народили нове покоління українців і навіть не підозрювали, що всі ті слова сказані нашими сивочолими захисниками, яких з нами вже немає, вони будуть змушені пережити самі. Мало того, більшість будуть перейматися не збереженням свого життя, а тих маленьких українців, яким і будуть переповідатися історії страшної війни України і проти двох сусідів, які з’їхали з глузду, а та сама Німеччина буде вже допомагати нам битися проти тих, з ким наші бабусі і дідусі стояли пліч-о-пліч в 40-х роках минулого століття.
Хочеться сподіватися, що діти народжені саме в проміжок цієї війни востаннє будуть чути від своїх батьків, бабусь і дідусів історії про кровопролиття. Віримо, що вже наші діти будуть розповідати прийдешнім поколінням про щось добре і світле, а слово “війна” нехай застосовується хіба, що до шкідників на земельних ділянках українців.