Головною транспортною артерією Житомира вважається вулиця Київська, конкуренцію якій може скласти хіба що Велика Бердичівська і, здається, саме ці два шляхи історично були найбільш завантаженими. Всі інші вулиці можна вважати другорядними, та серед них є одна, яка містянам достатньо відома і певне через наявність Сінного ринку, завдяки якому цю артерію не можна вважати не завантаженою. Будемо дивитися правді в вічі, що на цій вулиці, яка бере свій початок зі Східної і добігає кінця на вулиці Перемоги, життя кипить не на жарт. Мешканці Житомира знають її, як вулицю Домбровського, та скільки з них знають хоча б дещицю інформації про земляка, в честь кого і названа вулиця, питання напевне відкрите. Далі на yes-zhytomyr.
Ярослав Домбровський
Неподалік від славетного Автомобільно-дорожнього коледжу Житомира, по вулиці Малій Бердичівській 10, на одному із автентичних будинків встановлено меморіальну дошку, яка сповіщає, що саме тут 13 листопада 1836 року народився один із найвидатніших синів України. Життєва стежина нашого славетного співвітчизника була контрастною і сліди своїх добрих справ залишив не лише в межах України.
Родина майбутнього військового була далеко не з переліку заможних, якщо не сказати, що ледь зводила кінці з кінцями.
Перші роки пройшли в рідному місті і на жаль в майбутньому до Житомира наш герой не повертався. В віці дев’яти років Ярослав вже здобував освіту в Білорусі в Брест-Литовському кадетському корпусі, а ще через вісім років відправився служити до санкт-петербургу дворянського полку.
В 1855 році в званні прапорщика закінчив навчання в військовому училищі Костянтинова. З цього року, протягом двох наступних, доля змусила Ярослава стати учасником Кавказької і Кримської війн.
Знань не буває забагато і наш герой в 1859 році вступив до військової академії вищезгаданого російського міста, де і увійшов до складу генштабу опозиційних офіцерів і цікаво, що невдовзі став його очільником і все це в віці 23 років.
Великий і тернистий шлях
В віці 24 років перебрався до Польщі, де майже через два роки був заарештований з причини організації повстання. Знаходячись в Варшавській цитаделі продовжував керувати початою справою, але через два роки в 1864 повстання було придушене і через кілька місяців Ярославу вдається втеча з московської тюрми.
Незабаром видатний житомирянин разом з дружиною Пелагією, яка теж була визволена з місць позбавлень волі, перебирається до Європи і працює креслярем в Парижі.
1868 рік став визначальним у подальшій долі пана Домбровського. Він пише книжку “Критичний нарис війни 1866 року в Німеччині та Італії”. Рядки видання описували потенційний розвиток франко-прусської війни. Саме ці вислови спонукали очільників Франції відправити Ярослава за грати, але за кілька місяців нашого співвітчизника було виправдано і відпущено на волю.
Як виявилося згодом, у 1870 році Пруссія вторглася до Франції, як і описував уродженець Житомира і вже за рік в березні 1871 року в Парижі була створена комуна, якою і керував славетний військовий з Полісся. Простішими словами, Ярослав Домбровський керував обороною Парижа, та через два місяці сталося непоправне і в травні 1871 року в бою нашому співвітчизнику влучили в голову. За дві години в лікарні Ларібуазьє Ярослава не стало.
Революційний уряд Парижа, вищеназваний, як “Паризька комуна” проіснував недовго і за кілька днів війська Адольфа Тьєра її ліквідували.
Домбровського, як і всіх представників комуни було поховано на місцевому і одному з найвідоміших цвинтарів світу на сході Парижа Пер-Лашез.
В офіційних джерелах уродженець Житомира зазначається, як військовий діяч і польський політик та борець за Незалежність Польщі. Стосунки України і Польщі здебільшого мають мажорний настрій, тому важко дорікати Ярославу, що він лише кілька років прожив в рідному місті, тож, як то кажуть: “Чим багаті, тим і раді”.