Середа, 22 Червня, 2022

Життя Житомира під час фашистської окупації

Війна не проходить безслідно, вона залишає криваві сліди. Це страждання людей, які не забуваються. Якщо у передвоєнний період обличчя Житомира було процвітаючим, сфера економіки та культура розвивалися, зростала кількість професій, то під час фашистської окупації мирна праця радянських людей була припинена. Життя в місті було поставлене на паузу.

Житомир Yes розповість, як місто та його жителі пережили ті часи.

Бомбардування Житомира

Наше місто одне з перших почали бомбардувати гітлерівською авіацією. В історії назавжди закарбувалася дата 22 червня 1941 року. 9 липня в Житомир зайшли війська та окупували місто. Містяни були м’яко кажучи не готові до цього, адже була впевненість в підписаному пакті про ненапад. Що було після окупації? Це пограбування та розправи, причому ціллю номер один стали представники радянської влади, тобто комуністи. Всі ті, хто намагався чинити супротив, також потрапляли до цієї категорії.

Історичні записи розповідають нащадкам про страшні речі. Ось декілька прикладів.

  1. На околиці Житомира, на Богунії, нацисти зібрали приблизно 4 тисячі військовополонених солдатів, офіцерів Червоної Армії. Таким чином, був влаштований табір смерті з масовим знищенням хворих та поранених бійців.
  2. Дітей з дитячого будинку (по вулиці Синельниківській, 12) теж привозили до табору смерті та розстрілювали.
  3. На Сінній площі було страчено 21 комуніста.

Це лише краплина з всього того жаху, що пережили житомиряни.

«Новий режим»

Гітлерівці почали створювати власні органи управління. Головою міської управи в ті часи став Павловський. Це по суті була маріонеткова установа, а керуючою була німецька окупаційна адміністрація. Житомир під час фашистської окупації поділився на чотири дільниці з діючими на кожній дільничними інспекторами.

Одне з перших завдань, котре почали виконувати німці — це перейменування вулиць. Ось декілька прикладів:

  • вулицю Київську перейменували на фон Райхенау;
  • вулиці Михайлівській дали назву Геринга;
  • вулиця Велика Бердичівська стала вулицею Адольфа Гітлера.

Комендантська година

Житомиряни не мали права вийти на вулицю з 20:00 до 5:00 без перепусток. Жорстокі покарання могли отримати ті, хто користувався радіоприймачами, чи спізнився на роботу. Підозрілих осіб (на думку поліцаїв) могли розстріляти без попередження.

Німці намагалися за будь-яку ціну відновити економічне, культурне життя в Житомирі. Це мало б показати та довести, що такий режим та влада надовго. Тож в місті почали відновлювати роботу промислові підприємства. Мова йде про горілчаний та цегельний завод, макаронну фабрику.

Робота в часи фашистської окупації

Важка трудова повинність для осіб від 18 до 45 років була непорушним законом. Робочий день досягав 14-16 годин, а тих, хто відмовлявся, чекав один з двох варіантів: в’язниця або ж шибениця. Житомирян відправляли до інших областей України, а з весни 1942 року — на територію Німеччини.

Пригнічення додавали непомірні натуральні та грошові податки. Ті, хто згадує ті часи, розповідають про страшні епідемії та голод, те, як важко було придбати або ж виміняти продукти. За тяжку роботу житомиряни отримували окупаційні гроші, на які мали змогу хоч щось придбати.

Переслідування

В спогадах Ф. К. Бржезіцького зазначається, що під час війни побутове життя містян продовжувалося, навіть моментами було «не по-воєнному тихо». Та таке лояльне відношення поширювалося не на всіх, німці переслідували комуністів та євреїв, а також всіх тих, хто порушував встановлений ними режим. 

Мабуть, найстрашніших катувань зазнали саме євреї, адже німці намагалися остаточно вирішити «єврейське питання». Ряд заборон було висунуто, наприклад, євреї не могли навчатися, працювати в різних напрямках, а євреї-лікарі могли практикувати лише серед євреїв. Їх майно конфісковували, був заборонений виїзд або зміна місця проживання. Навіть тротуарами, громадським транспортом або автомобілями їм заборонялося користуватися. Ні про які заклади відпочинку, концертно-видовищні установи і мови не було.

Таким чином, було створено гетто, виїжджати за межі котрого заборонялося. В Житомирі гетто створили в районі Кафедральної та Чуднівської вулиць. Останній притулок знайшли євреї на Богунії, в районі хутора Довжик. 9623 мирних житомирян було вбито в гетто, це страшні цифри, загублені та ні в чому не винні душі.

Збільшувалися випадки колаборації серед місцевого населення, адже це автоматично підвищувало шанси на виживання. Хоча варто додати, що чимало житомирян переховувало євреїв в своїх домівках, ризикуючи тим самим своєю безпекою та життям.

Німці намагалися приховати свої страшні злочини в місті, вони розривали могили, спалювали закатованих людей. Ці сторінки історії неможливо забути або пробачити.

Патріотизм в Житомирі

З кожним днем все важче було терпіти німецький тоталітарний режим. Період «притирання» до окупантів давно минув, а почуття патріотизму з кожним днем лише зростало. Це добре проявлялося в кількості приєднаних осіб до Руху Опору. Завдячуючи підпільним групах, а їх в Житомирі нараховувалося в ті часи понад 20, влаштовувалися диверсії та саботажі.

Житомир провів в окупації 30 довгих місяців. Кожний день з них був випробуванням для містян. Ціллю номер один німців були комуністи, євреї, військові, всі ті, хто не хотів піддаватися режиму. Простих людей німці розглядати в якості дешевої робочої сили, тому не чіпали. Їх постійне намагання зомбувати людей, відвернути від радянської влади не дало результатів — все це лише більше провокувало на більш активні форми опору.

Тож яким було життя житомирян під час фашистської окупації? Однозначно важким, складним, голодним, наповненим страхом за свою родину, дітей, за власне життя. Можливо, для когось це лише сторінки історії, але вони мають надважливе значення для нас. Забути про таке неможливо: жорсткий режим терору, насильство… Нащадки «гітлерівців» досі відчувають свою провину за війну та кров, яка не змивається навіть через покоління.