Вівторок, 19 Березня, 2024

Найвідоміші злочинці в історії Житомира

Тривога, страх за своє життя та життя близьких — саме з такими емоціями зіштовхується кожний, хто чує про серійних убивць, злочинців, котрі діють попри моральні принципи, втрачаючи людяність. Їм не знайоме співчуття, вони давно забули як це. В сторінках історії записані і такі люди — вбивці, по котрим ніхто не плаче, ніхто не жалкуватиме. Саме моторошною історією таких серійних вбивць поділиться Житомир Yes.

Анатолій Онопрієнко

Його добре знають по прізвиську «Чикатило», це найжорстокіший український вбивця. Кількість його жертв досягає 52 людини, хоча слідчі впевнені, що цей перелік набагато більший. Уродженець Житомирщини, він діяв на території рідної області, не забуваючи і про сусідні: Київську, Запорізьку, Одеську, Дніпропетровську, Рівненську, Львівську області.

Що спонукало чоловіка 1959 року народження так діяти? Він переконував, що наказ він отримував від «вищих сил», бажаючи накреслити «хрест на тілі України».

Вже з дитинства вихователі помічали, що хлопець, зростаючи в дитячому будинку, проявляв садизм та відсутність гуманності. Він любив колоти дітей викруткою чи голкою.

Мабуть, багатьох здивує, але найжорстокіший вбивця в період після школи та вступу до морехідного училища, їздив за кордон, добре заробляв та одружився, мав сина. Тобто все б мало йти добре, але щось пішло геть не так.

Погана компанія

Разом з напарником — Сергієм Рогозіним вони грабували людей, котрі засинали на узбіччях в машинах. Це були подружні пари, родини, котрих залишали без грошей, цінних речей та найголовнішого — життя. Машини після завершення брудної роботи просто спалювали.

Він виїжджав за кордон, його декілька разів депортували, поки в 1994 році неадекватна поведінка чоловіка на вокзалі не привернула увагу представників правоохоронних органів. Три місяці в психіатричній лікарні — і чоловіка виписали з діагнозом «параноїдальна шизофренія».

Менше чим за рік він забрав життя в 43 людей. Така статистика та констатація факту вражає. Не дивно, що в село Братковичі, де він вбив 12 осіб, його не возили на слідчі дії. Правоохоронці боялися за самосуд, котрий би точно вчинили вбиті розпачом та горем місцеві жителі.

Він був впевнений в безкарності, «звір» — саме так його прозвали ЗМІ. Його заарештували в 1996 році, причому випадково, але вже після спілкування з особою стало цілком зрозуміло, хто є хто.

Доля вбивці

Засудили «звіра» з Житомирщини до розстрілу. Відомо, що Леонід Кучма, тодішній Президент звертався до міжнародних організацій. Але ніхто не взяв на себе таку відповідальність. Через тиск Ради Європи на Україну смертна кара була замінена на довічне ув’язнення.

Помер «Чикатило» в 2013 році від серцевого нападу, а рідні вбитих змогли видихнути з полегшенням. Могили в нього немає, адже тіло було кремовано.

Сергій Ткач

5 листопада 2018 року «пологівський маніяк», один з найжорстокіших серійних вбивць України, уродженець Росії, помер. Причина — серцева недостатність. Він відбував довічний термін ув’язнення в Житомирській колонії №8. На його руках кров 37 жертв, хоча чоловік переконував, що їх було понад 100. Понад 100 життів, дівчат від 9 до 17 років, котрі нелюд ґвалтував та вбивав. Моторошні подробиці він записував в щоденник. Ця історія досі пам’ятається, таке важко забути.

Він був четвертою дитиною в сім’ї, займався спортом, служив в армії, потім працював експертом-криміналістом. Але потім щось пішло не так: звільнення за підробку експертизи, перед цім відрахування з військового училища. Садизм проявлявся ще під час його роботи — вилову собак. Він виловлював бродячих собак, після чого забивав їх залізним прутом. Після зняття шкур, він продавав їх кушнірам на унти та безрукавки.

1980 рік — після гучного скандалу з дружиною і спробою забрати в неї маленького сина чоловік вперше зґвалтував та вбив жінку. Напам’ять вбивця забирав собі якусь річ, роздягав жертв та знищував з незвичною точністю та професіоналізмом всі сліди.

Він змінював місця роботи, жінок, коханок, зовнішність. Завдяки необережності та щасливому випадку, 12-річна дівчина змогла втекти. Просто поруч були свідки, котрі підняли крик, таким чином, вдалося нарешті скласти фоторобот вбивці. Сам Ткач неодноразово сміявся над тим, що його «погано ловили». В 2008 році його засудили на довічне ув’язнення.

Одруження за гратами

Збентежило громадськість та житомирян те, що будучи за гратами, серійний вбивця одружився з 24-річною росіянкою Оленою. У житомирській колонії вони одружилися, а на другому, доволі тривалому побаченні дівчина завагітніла, народивши маніяку дівчинку.

Дівчина, молодша на 38 років від чоловіка, неодноразово зізнавалася, що Ткач «добрий і скромний, з підкресленою повагою» був її першим коханням. З ним вони спілкувалися через листи. А вперше вона побачила свого майбутнього чоловіка по телевізору. Відомо, що дитину у Олени забрали її батьки, домоглися через суд опіки.

Після смерті Ткача Олена за ним не приїхала, навіть більше — просто пропала. Тож вбивцю поховали співробітники житомирської колонії своїми силами, в безіменній могилі. Мати Сергія Ткача в інтерв’ю зазначала, що 2018 року змогла видихнутися та спати спокійно.

Психологічний портрет вбивці — який він?

Практично всі серійні вбивці не були раніше судимі, працювали в державних, або ж правоохоронних органах. Наприклад, Онопрієнко — був секретарем райкому партії, а Ткач працював довгий час експертом-криміналістом.

Найстрашніше в цьому те, що через бажання впіймати чим-швидше вбивць, під тиском і через страх простих громадян, були затримані безневинні особи. Їх били та вибивали зізнання, вони відсиділи просто так. Втрачені роки, а декому і життя ніхто не поверне і це факт. Як і життя безневинних, котрі поповнили перелік жертв страшних вбивць. Що ними керувало? Не можна сказати однозначно.

«Маніяк» — в когось це слово асоціюється з хорошими фільмами-жахами, в когось просто зі страхом та відчуттям, що цього точно не станеться зі мною, чи рідними, це десь далі і омине. Але реальність показує, що жертвою нелюдів може стати хто завгодно, ніхто не застрахований. Ці історії пам’ятають житомиряни, як і всі українці.

.,.,.,.